Темна вежа. Темна вежа VII - Страница 171

171

Дванадцять

Всередині, на темно-синьому оксамиті (барві королівського двору Ґілеаду — і невідомо, знали про це дарувальники чи ні) лежав годинник, оповитий ланцюжком. На золотій кришці було вигравіювано три предмети: ключ, троянду, а посередині над ними трохи вивищувалася вежа з крихітними віконцями, що спіраллю марширували вгору.

До очей Роландові підступили сльози — на його власний превеликий подив. Коли він перевів погляд на співрозмовників, двох молодих жінок і одного старого, мозковий центр корпорації «Тет», то спершу побачив шістьох, а не трьох. І кліпнув очима, щоб розігнати фантоми.

— Відкрий кришку і зазирни всередину, — сказав Мозес Карвер. — І не треба стримувати сльози в цій компанії, сину Стівена, бо ми не машини, щоб люди могли легко нас замінити, якби дати їм волю.

Роланд зрозумів, що старий каже правду, і сльози потекли його темними обвітреними щоками. Ненсі Діпно теж плакала, не стримуючись. І хоч Меріан Карвер, поза сумнівом, пишалась тим, що зліплена з міцнішого тіста, але її очі теж підозріло блищали.

Він натиснув на стрижень, що стирчав з футляра, і кришка годинника відскочила вгору. Під нею фігурні стрілки бездоганно точно показували годину й хвилину, Роланд у цьому не сумнівався. А нижче, у власному круглому віконці, секундна стрілка відміряла секунди. На кришці всередині було вигравіювано:

...

В руки РОЛАНДА ДЕСКЕЙНА

з рук

МОЗЕСА АЙЗЕКА КАРВЕРА,

МЕРІАН ОДЕТТИ КАРВЕР,

НЕНСІ РЕБЕКИ ДІПНО

із вдячністю

Білість понад Червоне, така воля Божа

— Дякую-сей, — хрипким тремтячим голосом промовив Роланд. — Дякую вам, і мої друзі б теж подякували, якби були зараз з нами і могли сказати це.

— Вони промовляють у наших серцях, Роланде, — сказала Меріан. — І ми дуже добре бачимо їх у вашому обличчі.

Мозес Карвер усміхався.

— У нашому світі, Роланде, якщо хтось отримує в подарунок золотого годинника, це дещо означає.

— Що саме? — поцікавився Роланд. Він підніс годинника (кращого він у житті не мав) і прислухався до точного делікатного цокання механізму.

— Що настав час йому залишити роботу й піти на спочинок, рибалити і бавитися з онуками, — пояснила Ненсі Діпно. — Але вам ми його подарували з іншої причини. Нехай він відраховує години до вашої мети й повідомить, коли ви до неї наблизитесь.

— Яким же чином він це зробить?

— У нашій команді «доброго розуму» в Нью-Мексико є один винятковий хлопець, — сказала Меріан. — Його звати Фред Таун. Він багато бачить і рідко помиляється. Цей годинник виготовила швейцарська компанія «Патек Філіп», Роланде. Він коштував дев’ятнадцять тисяч доларів, і виробник гарантує повне відшкодування, якщо годинник стане поспішати чи відставати. Підзаводити його не потрібно, бо він працює на батарейці, — і запевняю, виготовив її не «Північний центр позитроніки» чи якась його філія, — у якій заряду вистачить на сто років. Отож Фред каже, що поблизу Темної вежі годинник, незважаючи ні на що, може зупинитися.

— Або ж стрілки почнуть обертатися в зворотний бік, — додала Ненсі. — Стежте за цими ознаками.

— Думаю, він пильнуватиме. Правда? — запитав Мозес Карвер.

— Так, — кивнув Роланд. Ще раз уважно розглянувши гравіювання на золотій кришці, він поклав годинника в одну кишеню, а скриньку — в другу. — Я дуже добре пильнуватиму цей годинник.

— Є ще одна причина бути насторожі, — сказала Меріан. — Мордред.

Роланд чекав.

— Ми вважаємо, що він убив того, кого ви називали Волтером. — Вона помовчала. — Бачу, вас це не дивує. Можна поцікавитися чому?

— Волтер нарешті зник з моїх снів, так само, як біль полишив стегно і голову, — сказав Роланд. — Востаннє він з’являвся мені уві сні ще в Кальї Брин Стерджис, тієї ночі, коли стався Променетрус. — Він не став їм розповідати, які жахливі були ті сни, в яких він блукав, самотній і розгублений, вогким коридором замку, на обличчя йому налипало павутиння, а десь іззаду (чи, може, угорі) шкряботіли павучі лапи, які наступали на нього з пітьми. А перед тим, як прокинутись, бачив червоні очі, і нелюдський голос йому шепотів: «Батьку».

Вони похмуро дивились на нього. Нарешті мовчанку порушила Меріан:

— Стережіться його, Роланде. Фред Таун, про якого я говорила, сказав: «Мордред голодний». І це голод у буквальному значенні. Фред хоробрий чоловік, але навіть він боїться вашого… вашого ворога.

«Мого сина, чому б не сказати прямо?» — подумав Роланд, але причину розумів. Вона стрималася, щоб не зачепити його почуттів.

Мозес Карвер підвівся і поставив ціпка біля доччиного стола.

— У мене є для тебе ще дещо, — сказав він, — хоча ця річ завжди належала тобі. Ти понесеш її з собою і покладеш, коли дістанешся туди, куди прямуєш.

Роланд був щиро спантеличений. Ще більше він збентежився, коли старий почав повільно розстібати гудзики на сорочці, згори вниз. Меріан поривалась йому допомогти, але він владним жестом спинив її. Під сорочкою в нього виявилась стареча майка — «слінкам», як звик називати їх стрілець. А під нею вгадувалися обриси речі, яку Роланд упізнав одразу, і серце неначе завмерло в грудях. На якусь мить він перенісся думками в хижку на озері — будинок Бекгардта, Едді поруч — і почув власні слова: «Надінь тітоньчиного хрестика на шию, а коли зустрінешся з сеєм Карвером, покажи його. Переконати його в тому, що ти не шахрай, може бути нелегко. Але перше…»

Тепер хрестик висів на тонкому золотому ланцюжку. Мозес Карвер дістав його з-під слінкама, затримав на ньому погляд, а потім підвів очі на Роланда. На губах у нього блукала ледь помітна усмішка. Знову подивившись на хрестик, старий дмухнув на нього. Ледь-ледь чутно, здіймаючи волосся на стрільцевих руках, прозвучав Сюзаннин голос:

171