Темна вежа. Темна вежа VII - Страница 154

154

Можливо, пізніше він дозволить собі впасти в істерію — чи піддатися гніву, шаленству, що зцілює, — але не зараз. Зараз він не зламається. Джейк віддав своє життя не для того, щоб усе зійшло нанівець.

Зелено-золотава, наповнена світлом літня імла, що живе лише в лісах (старезних лісах, як той, де бушував ведмідь Шардик), ставала глибшою. Вона просвічувала крізь дерева навскісними присмерковими променями, і через це місцина, де Роланд вирішив зупинитися, більше скидалася на храм, ніж на галявину. Він зробив близько двохсот кроків від дороги на захід. Тут поклав Джейка на землю і роззирнувся навколо. Побачив дві іржаві бляшанки від пива і декілька порожніх гільз, напевно, викинутих мисливцями. Закинув їх подалі у ліс, щоб галявинка була чиста. Потім подивився на Джейка, витираючи сльози, щоб зір хоч трохи прояснився. Обличчя у хлопчика було чисте, як та галявинка (про це подбав Юк), проте одне заплющене око надавало йому лихого вигляду, і це не можна було так залишати. Роланд пальцем опустив йому повіку, але вона знову піднялась (як уперта шторка на вікні, подумав стрілець). Він лизнув пучку великого пальця і знову опустив повіку. Цього разу вона лишилася заплющеною.

Джейкова сорочка була вся в плямах крові й пилу. Роланд зняв її, потім стягнув з себе сорочку і одягнув її на хлопчика, як вдягають ляльку. Сорочка доходила хлопчикові майже до колін, але стрілець не став її заправляти — так вона прикривала плями крові у Джейка на штанях.

За всім цим спостерігав Юк, і його золотисто-чорні очі блищали від сліз.

Роланд сподівався, що земля під товстим шаром хвої м’яка. Так і виявилось. Він уже почав руками рити Джейкові могилу, коли почув з боку дороги звук двигуна. По шосе проїжджали й інші машини, відколи він поніс Джейка в ліс, але неприємний гуркіт цього мотора він упізнав одразу. Чоловік у синьому автомобілі повернувся. Роланд не був до кінця впевнений, що він це зробить.

— Залишайся тут, — пробурмотів він пухнастику. — Охороняй хазяїна. — Ні, не так. — Будь тут і охороняй свого друга.

Роланд очікував, що Юк повторить команду (найбільше, на що він міг спромогтися, — Бу’ут!) таким самим тихим голосом, але шалапут промовчав. Просто ліг біля голови Джейка і зловив у повітрі муху, коли та хотіла сісти хлопчикові на носа. Роланд кивнув і попрямував назад до того місця, звідки прийшов.

Сім

На той час, коли Роланд уже підійшов досить близько і міг бачити все, що відбувалося на дорозі, Браян Сміт вийшов з машини. Він сидів на кам’яній стіні, тримаючи на колінах свого ціпка. (Роланд гадки не мав, для чого йому ціпок: щоб хизуватися чи для діла, — але йому було сто разів байдуже.) Кінг трохи прийшов до тями, і двоє чоловіків розмовляли.

— Прошу, скажіть, що це лише розтягнення, — слабким стурбованим голосом сказав письменник.

— Нє-а. Я б сказав, що нога у вас поламана у шести, а може, й семи місцях. — Тепер, коли в нього був час заспокоїтися і навіть вигадати легенду, голос Сміта звучав не просто спокійно, а навіть радісно.

— Краще б підбадьорили мене, — сказав Кінг. Видима половина його обличчя була дуже бліда, але кров з глибокої рани на скроні майже перестала текти. — У вас є сигарета?

— Нє-а, — так само радісно протягнув Сміт. — Я в зав’язці.

Навіть тих крихт доторку, якими володів Роланд, вистачило, щоб зрозуміти, яка це брехня. Просто у Сміта лишалося всього три сигарети, і він не хотів ділитися ними з чоловіком, який міг собі дозволити купити стільки сигарет, що ними можна було б цілий Браянів фургон забити. Крім того, Сміт вважав…

— Крім того, людині, яка потрапила в аварію, курити не можна, — сказала невинна овечка Сміт.

Кінг кивнув.

— І без того дихати важко, — погодився він.

— Мабуть, і ребро у вас поламане, а то й два. Мене звуть Браян Сміт. Це я вас збив. Вибачте. — Він простягнув руку, і — о диво дивнеє — Кінг її потиснув.

— Нічого такого зі мною раніше не траплялося, — виправдовувався Сміт. — Я навіть за неправильне паркування квитанцій ніколи не отримував.

Кінг вирішив утриматись від коментарів, навіть якщо зрозумів, що це щира брехня. Його цікавило дещо інше.

— Містере Сміт… Браяне… крім нас, тут хтось був?

Причаївшись за деревами, Роланд напружився.

Сміт замислився. Сягнув рукою в кишеню, витяг батончик «Марс» і став розгортати. Потім похитав головою.

— Тільки ви і я. Але я викликав «швидку» і рятувальників. Сказали, що їхня бригада десь недалеко. Сказали, що будуть тут з хвилини на хвилину. Не хвилюйтесь.

— Ви знаєте, хто я такий?

— Господи, та ясно, що знаю! — Сміт усміхнувся. Відкусив шмат від батончика і далі говорив з повним ротом. — Я вас зразу впізнав. Усі кіна ваші бачив. Найбільше мені сподобалось про сенбернара. Як його там звали?

— Куджо, — сказав Кінг. Це слово Роланд знав: його часом вживала Сюзен Дельґадо, коли вони лишались наодинці. У Меджисі «куджо» означало «милий».

— Ага! Ото був кльовий фільм! Страшний, як чорт! Добре, що малий залишився живий!

— У книжці він помер. — Кінг заплющив очі й просто лежав, чекаючи.

Сміт знову відхопив від батончика велетенський шмат.

— Мені ще серіал про клоуна сподобався! Такий крутий!

Кінг не відповів. Його очі не розплющувались, але Роланд бачив, що дихає він рівно і глибоко. Йому це здалося добрим знаком.

Потім до них примчав автомобіль і різко загальмував перед фургоном Сміта. Цей мотовіз був завбільшки з поховальну гарбу, але не чорний, а помаранчевий, і з ліхтарями, що блимали. Роланд не без вдоволення помітив, що зупинився він акурат на слідах від коліс крамаревого пікапа.

154