Темна вежа. Темна вежа VII - Страница 127

127

Поза всіляким сумнівом, у поселенні були й інші охоронці, але зараз вони, напевно, переховувалися, переконані, що на них вчинили засідку сотня чи більше досвідчених бійців, наземні пірати, що прийшли сюди бозна-звідки. Більшість Руйначів Алгул Сьєнто перебували зараз на порослій травою ділянці землі між кінцем Головної вулиці і південними сторожовими вежами, збившись у купу, мов ті вівці (якими вони, безперечно, й були). Тед, забувши про закривавлену руку, вже почав робити перекличку.

А тоді з провулка біля кінотеатру виїхав увесь північний батальйон армії розбійників: у складі однієї безногої темношкірої жінки на всюдиході. Однією рукою вона кермувала, а другою втримувала на ручках трицикла «койот». Побачивши купу трупів на вулиці, вона вдоволено кивнула.

Едді вийшов з квиткової каси й обійняв її.

— Привіт, миленький, привіт, — муркотіла вона, осипаючи його шию ніжними поцілунками, від яких у нього по тілу мурашки пішли. Потім до них підійшов Джейк (блідий від убивств, але спокійний), і вона оповила його плечі рукою і підтягнула ближче до себе. Її погляд зупинився на Роланді. Той стояв на тротуарі біля трьох стрільців, котрих він видобув до Серединного світу. Револьвер погойдувався на пальці біля лівого стегна. Чи відчував стрілець той особливий вираз жаги, що відбився на його обличчі? Чи знав він узагалі про цей вираз? Сюзанна в цьому сумнівалася. І всім серцем потяглася до нього.

— Ходи сюди, Ґілеаде, — сказала вона. — Це групові обійми, а ти належиш до групи.

Спершу їй здалося, що він не зрозумів запрошення чи зробив вигляд, буцімто не розуміє. Але потім підійшов, лише на мить завагавшись — щоб опустити револьвер у кобуру та ще підняти Юка. Роланд зайняв місце між Джейком та Едді, а Юк стрибнув Сюзанні на коліна, неначе для нього це була найприродніша в світі річ. Потім стрілець обійняв однією рукою за пояс Едді, а другою — Джейка. Сюзанна припіднялася (пухнастик кумедно завовтузився, щоб зберегти рівновагу на поверхні, яка раптово стала похилою), обійняла Роланда за шию і від душі смачно поцілувала в засмагле чоло. Джейк та Едді розсміялися, а слідом за ними й сам Роланд. То була усмішка людини, щасливої від якоїсь приємної несподіванки.

Прошу вас побачити їх такими, як зараз. Прошу вас добре їх роздивитися. Згода? Вони згуртувалися довкола «прогулянкового трайка Сюзі», обіймаються після перемоги. Я прошу вас побачити їх такими не тому, що вони виграли велику битву — адже вони знають, що це не головне, кожен з них це знає, — а тому, що їхній ка-тет востаннє разом. Історія їхнього братства закінчується тут, на цій несправжній вулиці під штучним сонцем. Порівняно з усім, що відбувалося раніше, решта оповіді буде короткою і брутальною. Бо коли розпадається ка-тет, кінець завжди настає швидко.

На жаль.

Дев’ятнадцять

Крізь щілини з кіркою засохлої крові, на які перетворилися його напівмертві очі, Пімлі Прентис дивився, як молодший з двох чоловіків відділився од групи, що обіймалася, й підійшов до Фінлі О’Теґо. Молодий побачив, що Фінлі ще ворушиться, і опустився біля нього на коліно. Жінка, яку зсадили з моторизованого трицикла, й хлопчик стали оглядати решту жертв, відправляючи на той світ тих небагатьох, що ще жили. Помираючи, з кулею в голові, Пімлі, проте розумів, що це не жорстокість, а милосердя. А коли роботу буде завершено, вони, як думав Пімлі, зустрінуться з рештою таких самих підступних боягузів, як вони, й підуть перевіряти ті будинки в Алгул Сьєнто, які не зазнали пожеж. Шукатимуть охоронців, які лишилися живими, і без роздумів убиватимуть їх, коли знайдуть. «Не багато ж вам лишилося, мої боягузливі друзі, — подумав він. — Ви перебили дві третини моїх людей». А скількох нападників знищили натомість начальник Пімлі, шеф служби безпеки Фінлі та їхні підлеглі? Наскільки міг бачити Пімлі, жодного.

Але якось помститися він усе-таки міг. Його права рука почала повільну й болісну мандрівку вгору до кобури й «миротворця», що в ній лежав.

Тим часом Едді приставив дуло великого револьвера з Ґілеаду до скроні Горностайчика. Його палець уже натискав на гашетку, коли раптом побачив, що Горностайчик, поранений у груди, стікаючи кров’ю і помираючи на очах, дивиться на нього цілковито ясним поглядом. І щось таке було в тому погляді, що Едді геть не сподобалось. Зневага, як йому здалося. Він підвів погляд, побачив, що Сюзанна й Джейк перевіряють тіла на сході «поля» битви, на протилежному боці вулиці Роланд розмовляв з Дінкі й Тедом та накладав Бротіґену на руку імпровізовану пов’язку. Двоє колишніх Руйначів уважно слухали стрільця і обидва кивали, хоч на обличчях у них читався сумнів.

Едді знову звернув увагу на тахіна, що помирав.

— Ти підійшов до краю стежки, друже мій. Здається, тобі пробили насос. Нічого не хочеш сказати перед тим, як підеш на галявину?

Фінлі кивнув.

— То кажи, приятелю. Але раджу не розтягувати, якщо хочеш договорити до кінця.

— Ти й твої поплічники — зграя боягузливих шолудивих собак, — спромігся виговорити Фінлі. Напевно, куля влучила в серце (принаймні таке в нього було відчуття), але він мусив це сказати, це потрібно було сказати, і він силою волі змушував своє поранене серце битися, поки не висловить усе. А потім помре й зануриться в жадану пітьму. — Смердючі обісцяні боягузливі собаки, які вбивають людей із засідки. Це все, що я хотів сказати.

Едді всміхнувся, та його очі залишалися серйозними.

— А як щодо боягузливих собак, які використовували дітей, щоб убити весь світ із засідки? Цілий Всесвіт — із засідки?

127