Темна вежа. Темна вежа VII - Страница 223

223

— Мені треба… в туалет, — видушила з себе вона. Світ захитався, та потім знову набув звичних сталих обрисів. У вогнищі спалахнула гілляка, сипонувши фонтаном яскраво-червоних іскор.

— Ти впевнена? — запитав Джо. Він більше не сердився (а може, їй узагалі привиділося, що він злився), проте в очах у нього читався сумнів.

— Нехай іде, — сказав Роланд. — Думаю, їй треба привести себе до ладу.

Сюзанна хотіла було обдарувати його вдячною усмішкою, та ворушити губами було боляче і знову починалася кровотеча. Вона не знала, що могло змінитися в найближчому майбутньому через цей дурнуватий чиряк, який усе ніяк не гоївся, проте точно знала, що жартів з неї досить. Якщо вона ще трохи посміється, то знадобиться переливання крові.

— Я повернуся, — сказала вона. — А ви, хлопці, глядіть не прикінчіть без мене пудинг. — Від самої думки про їжу накотила хвиля млості, проте мусила ж вона щось сказати.

— Щодо пудингу нічого обіцяти не можу, — відповів Роланд. — Якщо тобі стане зле й відчуєш запаморочення, поклич мене.

— Добре, — сказала вона. — Дякую тобі, Роланде.

Десять

Хоча Джо Коллінз жив сам, у його ванній відчувалася жіноча рука. Сюзанна завважила це ще першого разу, коли нею користувалася. Шпалери були рожеві, в зелені листочки та — а як інакше? — в троянди. Унітаз мав доволі сучасний вигляд, тільки сидіння було не пластмасове, а дерев’яне. Невже Джо сам його вирізьбив? Такої можливості Сюзанна не відкидала, хоча, найпевніше, сидіння приніс із якоїсь покинутої господарчої крамниці. Заїка Карл? Так Джо називав свого робота? Ні, Білл. Заїка Білл.

З одного боку від унітаза стояв табурет, з іншого — ванна на ніжках з душем, який нагадував їй гічкоківське «Психо» (хоча про те кляте кіно, відколи вона подивилася його в кінотеатрі на Таймс-сквер, їй тепер нагадував кожен душ). Була там також порцелянова раковина, вбудована в дерев’яний столик зі старого доброго дуба, а не залізного дерева, наскільки могла судити Сюзанна. Над раковиною висіло дзеркало, а за ним мусила ховатися шафка з аптечкою й різним причандаллям. Усе зручно, як удома.

Поморщившись і засичавши від болю, вона відняла серветку від ранки. Тканина присохла, й відривати її було боляче. Сюзанна аж злякалася, побачивши, скільки крові було в неї на щоках, губах і підборідді, не кажучи вже про шию і сорочку на плечі. Вона наказала собі не дуріти: будь-яка рана кривавить, коли з неї зривають пов’язку, от і все. Особливо якщо ця рана — на обличчі.

З вітальні долинули звуки: Джо щось сказав, Роланд відповів кількома словами й наприкінці розсміявся. «Так дивно чути його сміх, — подумала вона. — Таке враження, що він п’яний». А чи бачила вона коли-небудь Роланда п’яним? Замислилась і зрозуміла, що ні. Ніколи не бачила таким п’яним, щоб аж з ніг падав, ніколи — в чому мати народила, ніколи не ловила на сміхові… аж досі.

«Займися своїм ділом, жінко», — порадила їй Детта.

— Гаразд, — пробурмотіла вона. — Добре, добре.

П’яний. Голий. Ошалілий від сміху. Вона подумала, що всі ці речі надто пов’язані між собою.

Може навіть, це все — одна річ.

Сюзанна залізла на табуретку і відкрутила воду. З крана ринув струмінь, заглушивши собою голоси з вітальні.

Вона задовольнилася холодною: обережно побризкала собі в обличчя, потім ще обережніше обтерла мачулкою шкіру довкола болячки. Відтак тернула сам нарив. Біль був не такий сильний, як боялася Сюзанна, і це її навіть трохи підбадьорило. Закінчивши витиратися, вона виполоскала мачулку Джо, поки плями крові не в’їлися в тканину, й нахилилася ближче до дзеркала. І полегшено зітхнула від того, що там побачила. Необачно ляснувши себе по обличчі, вона зірвала з болячки вершечок, але зрештою то, може, було й на краще. Одне вона знала напевне: якщо в Джо знайдеться в аптечці пляшечка перекису водню чи який-небудь крем з антибіотиком, вона як слід промиє кляту рану, поки вона ще відкрита. І байдуже, що сильно пектиме. Потреба в такому промиванні вже давно назріла й перезріла. А коли все буде зроблено, вона накладе пов’язку й сподіватиметься на краще.

Вона повісила мачулку на раковині сушитися і взяла з пухкого стосу на полиці рожевого рушника (тієї самої барви, що й шпалери). Вже майже піднесла його до обличчя і раптом застигла. На наступному рушнику в стосі лежав аркуш паперу для нотаток. Угорі на ньому був малюнок: радісні янголи опускали на землю лавку, прикрашену квітами. А під ними йшов жирний напис друкованими літерами:

...

☺:-(Розслабся! Ось іде бог з машини!:-(☺

А нижче чорнильною ручкою (чорнило вже добряче вицвіло):

...

Odd’s Lane

Odd Lane

Переверни аркуш, коли добре над цим поміркуєш.

Насупившись, Сюзанна взяла аркуш зі стосу рушників. Хто його тут залишив? Джо? В цьому вона дуже сильно сумнівалася. Перевернула аркуш. Зі зворотного боку та сама рука написала:

...

Ти не міркувала!

Погане дівчисько!

Я дещо вам залишив у аптечці,

але спершу

** ПОДУМАЙ! **

(Натяк: комедія + трагедія = облуда)

Джо в сусідній кімнаті все щось говорив, і тепер уже Роланд не тихо засміявся, а відкрито розреготавсь. Сюзанні здалося, що Джо продовжив свій монолог. У чомусь вона його розуміла — йому кортіло, адже він любив виступати і вже багато років не мав змоги це робити, — але щось у цьому було таке, що їй геть не сподобалось. Те, що Джо продовжив без неї, поки вона була в туалеті, те, що Роланд його не зупинив. Він слухав і сміявся, поки вона тут змивала кров. То було нечесно, складалося враження хлопчачої змови. З Едді вона звикла до кращого поводження.

223