Темна вежа. Темна вежа VII - Страница 203

203

— Справді? І що ти з ним зробиш?

— Не знаю.

— Думаєш, якщо він заволодіє твоїми револьверами, то зможе потрапити всередину Вежі й піднятися нагору?

— Так, — відповів, не зволікаючи.

— І як ти плануєш цьому зарадити?

— Не дам йому заволодіти жодним з них, — сказав Роланд таким тоном, наче виголошував очевидну істину. Сюзанна подумала, що так воно і було. Вона весь час забувала, як, чорт забирай, буквально він усе сприймав. Усе без винятку.

— Ти ще хотів заманити Мордреда в замок, як у пастку.

— Так, — кивнув Роланд. — Але зважаючи на те, що ми там знайшли… і що нам розповіли… мені здається, краще рушати далі. Це простіше. Поглянь.

Він витяг годинника і клацнув кришкою. Обоє подивилися, як секундна стрілка самотньо біжить у своєму циферблаті. Та чи так само швидко, як і раніше? Цього Сюзанна не могла сказати напевне, але їй здавалося, що її біг уже вповільнився. Вона подивилась на Роланда, питально здійнявши брови.

— Майже весь час ця стрілка не бреше, — сказав стрілець. — Але тепер дещо змінилося. Я думаю, на кожному шостому-сьомому оберті вона губить щонайменше секунду. За цілий день набіжить десь три-шість хвилин.

— Це не дуже багато.

— Не дуже, — погодився Роланд, ховаючи годинника, — але це вже початок. Нехай Мордред робить, що хоче. Темна вежа лежить одразу за Білими Землями, і я маю намір до неї дійти.

Сюзанна розуміла його запал. Сподівалася тільки, що він не втратить пильність. Бо в такому разі молодість Мордреда Дескейна більше не матиме значення. Якщо Роланд припуститься помилки у невдалу мить, то він, вона і Юк можуть ніколи не побачити Темної вежі.

Потік її думок обірвався. Вона почула, як там, де вони щойно побували, залопотіли сотні крил. А крізь ці звуки пробився невиразний людський крик: він почався з виття і швидко переріс у пронизливий вереск. І хоч відстань притлумила той крик, жах і біль у ньому прозвучали аж занадто чітко. На щастя, невдовзі він стих.

— Державний міністр Багряного Короля ступив на галявину, — констатував Роланд.

Сюзанна озирнулася на замок. З її місця було видно чорнувато-червоні стіни й вежі, але більше нічого. А вона й рада була, що не бачить більше нічого.

«Мордред голодний», — подумала вона. Серце билося дуже швидко, і виникла думка, що ніколи в житті ще вона так не боялася — ні тоді, коли лежала поряд із Мією, коли та народжувала, ні в пітьмі під замком Дискордія.

Мордред голодний… але тепер він поїсть.

Сім

Старий, що почав життя Остіном Корнвелом, а скінчити мав як Рендо Задумливий, сидів скраю на мості ближче до замку. Круки чекали над ним: відчували, мабуть, що денні розваги ще не закінчилися. Задумливого зігрівала довга куртка, в яку він був одягнений, а ще бренді, якого хильнув перед тим, як іти зустрічати Роланда і його подругу Галку. Хоча… то була, мабуть, не зовсім правда. Мабуть, то Брас і Компсон (також відомі як Фімало і Ф’юмало) лише хильнули найкращого королівського бренді, а колишній державний міністр Лос’а видудлив до дна третину благородного напою, що лишався в пляшці.

Байдуже, яка була причина, але старий заснув, і наближення Мордреда Червоноп’ятого не розбудило його. Він сидів, звісивши підборіддя на груди, й слина стікала крізь випнуті губи, від чого старий був схожий на малюка, що задрімав на своєму високому стільчику. Птахів на парапетах і тротуарах помітно побільшало. Безперечно, з наближенням молодого принца вони вже готові були знятися на крило, проте він подивився на них угору і зробив жест: правою рукою з відкритою долонею махнув перед обличчям, потім стиснув її в кулак і рвучко опустив униз. Чекайте.

Мордред зупинився на міській частині мосту і обережно принюхався до запаху гнилого м’яса. Ці пахощі настільки його приваблювали, що він прийшов сюди, хоч і знав, що Роланд і Сюзанна пішли далі Шляхом Променя. Нехай собі зі своїм улюбленцем-шалапутом прямують далі, думав хлопчик. Зараз не час був скорочувати розрив. Може, пізніше. Пізніше його Білий Таточко втратить пильність, нехай навіть на одну мить, і тоді Мордред його схопить.

Він сподівався ним повечеряти, але на обід чи сніданок теж не відмовився б з’їсти.

Коли ми востаннє бачили цього хлопця, він був ще (голубочку милий мій, ягідки неси хутчій) немовлям. Істота ж, що стояла перед брамою замку Багряного Короля, вже була хлопчиком, який мав вигляд дев’ятирічного. Не гарненьким хлопчиком, не таким, якого б усі (крім його божевільної матері) назвали б симпатюнчиком. Та не його складна спадковість була в цьому винна. Причиною став банальний голод. Обличчя під сухою копицею чорного волосся було виснажене й занадто худе. Щоки під Мордредовими блакитними очима снайпера обвисли, втратили колір, набули фіолетового забарвлення. На шкірі квітнув розсип виразок і плям. Вони, як і прищик біля рота в Сюзанни, могли бути результатом його мандрівки отруєною землею, але до цього спричинилася й дієта, на якій вимушено сидів Мордред. Він міг би запастися консервами перед тим, як вирушати в тунель (Роланд із Сюзанною багато взяли, проте чимало й залишили), але не подумав про це. Він лише засвоював навички виживання (про що Роланд знав). Єдине, що взяв Мордред у квонсеті КПП, — напівзогнилий бушлат залізничника і пару стерпних чобіт. Щасливою знахідкою були ці чоботи, хоча дорогою майже розвалилися.

Якби Мордред був г’юмом (чи просто якимось звичайнішим перевертнем, якщо вже на те), він би не витримав, загинув у Поганих Землях, і байдуже, був у нього бушлат чи ні, були в нього чоботи чи не було. А так, зголоднівши, він підкликав до себе круків, і круки не мали вибору, крім як підкоритись. М’ясо у птахів було огидне, жуки, яких він викликав з-під висхлого (і досі трохи радіоактивного) каміння, викликали ще більшу відразу, але він усе одно змушував себе їсти. Якось він торкнувся свідомості горностая і звелів йому прийти. Істота була худюща, нещасна, сама на межі голодної смерті, але після птахів і жуків смакувала як найвишуканіший у світі біфштекс. Мордред перекинувся на павука і загріб її в свої сім лап, смоктав і жував, аж поки від горностая не лишилося нічого, крім відірваного клаптя хутра. Він би радо з’їв ще кілька дюжин таких горностаїв, але інших поблизу не було.

203