Темна вежа. Темна вежа VII - Страница 168

168

— А кому належала ідея знайти таких людей, щоб вони на вас працювали? — запитав Роланд.

— Тебе це може здивувати, друже, — сказав Мозес, — але Келу Тауеру. Він ніколи нам особливо не допомагав… він взагалі майже нічого не робив, тільки збирав свої книжки і плутався під ногами, жадібний, бундючний, нудний сучий син…

Дочка застережно на нього зиркнула. А Роланд щосили стримувався, щоб не всміхнутись. У свої сто років Мозес Карвер влучно описав Кельвіна Тауера однією фразою.

— Але він читав про те, як використовують телепатів, у науковій фантастиці. Знаєш, що це таке?

Роланд похитав головою.

— Та це й не важливо. У більшості своїй це хрінотінь, але час від часу там проскакують непогані ідеї. Зараз я одну розкажу, а ти слухай уважно. Ти зрозумієш, про що йдеться, якщо знаєш, про що Тауер і твій друг містер Дін балакали десь так двадцять два роки тому, коли містер Дін урятував Тауера від тих двох білопиких бандитів.

— Тату, — застерегла Меріан. — Облиш свої ніґерські балачки. Ти старий, але ж не дурний.

Він подивився на дочку, і в каламутних старечих очах блимнув грайливий вогник. Перевів погляд на Роланда і знову хитро підморгнув.

— Тих двох білопиких макаронників!

— Едді розповідав про це, так, — сказав Роланд.

Раптом Карвер перестав ковтати звуки та заговорив чітко і ясно.

— Тоді ти знаєш, що вони говорили про книжку Бенджаміна Слайтмена, яка називалася «Хоґан». У назві книжки була друкарська помилка, і в імені автора теж, а старого жиртреста такі штуки збуджували.

— Так, — кивнув Роланд. Заголовок з помилкою звучав як «Доган», а це слово мало велике значення для Роланда і його тету.

— Після відвідин твого друга Кел Тауер знову зацікавився цим письменником, і виявилось, що він написав ще чотири книжки під псевдонімом Деніел Голмс. Він був білий, як простирадло ку-клукс-кланівця, цей Слайтмен, але ім’я й прізвище, щоб підписати ті свої чотири книжки, обрав таке саме, як в Одеттиного батька. І тебе це не дивує, правда ж?

— Ні, — погодився Роланд. Ще одна комбінація ка — ледь чутно клацнула поворотна ручка, от і все.

— А всі ті книжки, які він написав під прізвищем Голмс, були науково-фантастичними байками про те, як уряд наймає телепатів і провидців, щоб вони всяке різне з’ясовували. От звідти й ростуть ноги в цієї ідеї. — Він подивився на Роланда і тріумфально гупнув ціпком по підлозі. — Це ще далеко не вся історія, але мені здається, в тебе нема часу її слухати. От до чого все зводиться, правда? До часу. А в цьому світі час біжить лише в один бік. — Він задумливо подивився на Роланда. — Багато б я віддав, стрільцю, аби тільки ще раз побачити свою хрещеницю. Але я так розумію, не випадає? Зустрінемося ми з нею вже на галявині.

— Думаю, ти правду кажеш, — промовив Роланд. — Але я перекажу їй вітання і розкажу, що ти ще повен вогню…

— Кажу «Бог-Бомба»! — перебив старий і стукнув ціпком. — Скажи, братику, скажи! Неодмінно їй передай!

— Обіцяю. — Роланд допив свій чай, поставив чашку на стіл Меріан Карвер і підвівся, за звичкою притримуючи рукою праве стегно. До відсутності болю він мав ще звикати, але для цього потрібно було багато часу, мабуть, навіть більше, ніж йомубуло відміряно. — А тепер я маю вас покинути. Тут неподалік є одне місце, куди мені потрібно піти.

— Ми знаємо, куди, — сказала Меріан. — Вас там зустрінуть. Ми оберігали це місце для вас. Якщо двері там ще й досі працюють, ви пройдете.

Роланд злегка вклонився.

— Дякую-сей.

— Але посидьте ще хвильку. У нас є подарунки, Роланде. Їх не вистачить, аби віддячити вам за все, що ви для нас зробили… байдуже, входило це у ваші плани чи ні… але те, що ми подаруємо, може стати вам у пригоді. Один подарунок — це новина від наших телепатів із Таоса. Інший — від більш… — Вона завагалася. — …більш звичного плану дослідників, які працюють на нас у цій будівлі. Вони називають себе кельвіністами, але не тому, що сповідують якусь релігію. Напевно, це маленька данина поваги містерові Тауеру, який помер від серцевого нападу в своїй новій книгарні дев’ять років тому. А може, просто жарт.

— Якщо й жарт, то невдалий, — пробурчав Мозес Карвер.

— Є ще два подарунки… від нас. Від Ненсі, від мене й від мого тата і від того, кого вже з нами немає. Посидите ще трохи?

І хоч як йому не терпілося піти, Роланд зробив те, про що його просили. Бо вперше після Джейкової смерті ним оволоділо якесь відчуття, крім смутку й болю.

Цікавість.

Одинадцять

— Спершу звістка від людей з Нью-Мексико, — почала Меріан, коли Роланд знову сів. — Вони спостерігали за вами, наскільки їм дозволяли здібності. І хоч все, що відбувалося в Краї Грому, майже завжди було для них розмитим, наче в тумані, але вони вважають, що незадовго до своєї смерті Едді сказав Джейкові Чемберзу одну важливу річ. Швидше за все, коли лежав на землі, до того, як… не знаю…

— До того, як провалитися в пітьму? — підказав Роланд.

— Так, — кивнула Ненсі Діпно. — Ми так думаємо. Точніше, вони так думають. Наші своєрідні Руйначі.

Меріан зиркнула на неї трохи насуплено: очевидно, ця леді не любила, коли її перебивали. Та потім знову перевела погляд на Роланда.

— Нашим людям легше прозрівати, перебуваючи на цьому боці. Дехто з них цілком упевнений… не на сто відсотків, але менше з тим… що Джейк міг передати це повідомлення далі перед тим, як помер сам. — Вона помовчала. — Жінка, з якою ви приїхали, місіс Таненбаум…

— Тасенбаум, — виправив Роланд. Зробив це машинально, не думаючи, бо його розум був зайнятий іншим. Працював несамовито.

168