Темна вежа. Темна вежа VII - Страница 150

150

І все-таки…

— Не ворушись, — наказав він, підводячись. — Юк, не дозволяй йому ворушитись.

— Я не ворушитимусь. — І знову кожне слово чітке й упевнене. Але тепер Роланд побачив, що низ Джейкової сорочки й пах джинсів обагрює кров, розквітає, як троянди. Якось він уже помер, а потім повернувся з небуття. Але не з цього світу. В цьому світі смерть ставалася раз і назавжди.

Роланд повернувся туди, де лежав письменник.

Два

Браян Сміт спробував вилізти з-за керма свого фургона, але Айрін Тасенбаум грубо заштовхнула його назад. Собаки (може, вчули кров чи Юка, або ж те й те разом) несамовито завовтузилися за його спиною. Радіо зараз вигравало якусь нову і вкрай пекельну хеві-метал-пісню. Айрін подумала, що її голова от-от лусне, і не від шоку всіх тих подій, а від самого гуркоту. Побачивши револьвер довготелесого на землі, вона підхопила його. У маленькій частці її розуму, яка все-таки ще була здатна зв’язно мислити, промайнула вражена думка: яка ж ця річ важка… Попри це, вона націлила револьвер на водія, потім простягнула руку і кулаком ударила по кнопці живлення радіо. Оглушливі гітари затихли, і вона почула інші звуки: щебетали птахи, дві собаки гавкали, одна вила… ну, собака чи що воно там було.

— Під твоїм фургоном лежить чоловік. З’їдь з нього, тільки повільно. А якщо знову наїдеш на дитину, клянусь, я відстрелю тобі твою погану голову.

Браян Сміт витріщився на неї нестямними, налитими кров’ю очима.

— Яку дитину? — спитав він.

Три

Коли переднє колесо фургона повільно з’їхало з письменника, Роланд побачив, що нижня частина його тіла неприродно вигнута вправо і з джинсів випинається якийсь бугор. Стегнова кістка, певна річ. А на додачу, в нього був розбитий лоб від удару об камінь і права щока вся спливла кров’ю. Він виглядав гірше за Джейка, набагато гірше, але одного погляду стрільцеві вистачило, щоб зрозуміти: якщо в нього міцне серце і воно не розірвалося від шоку, то, найпевніше, він житиме. І знову він, немов наяву, побачив, як Джейк хапає письменника за пояс, затуляє його, приймаючи удар на себе, на своє маленьке тіло.

— Знову ти, — тихо промовив Кінг.

— Ти пам’ятаєш мене.

— Так. — Кінг облизнув губи. — Пити.

Води в Роланда з собою не було, та навіть якби була, він не дав би Кінгу напитися, хіба що змочив би йому губи. Бо рідина викликає в поранених блювоту, якою ті можуть вдавитися.

— Мені шкода, — сказав стрілець.

— Ні. Неправда. — Він знову облизнув губи. — Джейк?

— Там, на землі. Ти його знаєш?

Кінг спробував усміхнутися.

— Я його написав. А де той, який був з тобою раніше? Де Едді?

— Мертвий. У Девар-Тої.

Кінг наморщив чоло.

— Девар?.. Я такого не знаю.

— Авжеж. Саме тому ми тут. Тому ми були змушені прийти сюди. Один мій друг мертвий, другий, швидше за все, помирає, і тет розпався. А все через те, що один боязкий лежень перестав виконувати роботу, яку поклало на нього ка.

На дорозі жодних машин. Окрім собак, що гавкали, шалапута, що підвивав, і птахів, які щебетали, світ поринув у тишу. Неначе час для них зупинився. «А може, так і є», — подумав Роланд. Він бачив достатньо, щоб припускати таку можливість. Реальністю може стати все, що завгодно.

— Я загубив Промінь, — сказав Кінг, лежачи на килимі з соснової хвої на краю лісосмуги. Довкола нього струменіло м’яке світло початку літа, те марево, зіткане з зелені й золота.

Роланд просунув руку під спину Кінгу й допоміг йому сісти. Письменник закричав від болю в зламаному стегні, але не запротестував. Роланд показав у небо. У блакиті непорушно висіли пухкі білі хмарини, вісники ясної погоди — los ángeles, як називали їх ковбої на фермі в Меджисі, — але ті, що були безпосередньо над ними, швидко пливли небом, неначе гнані вітром у вузькому коридорі.

— Он він! — розлючено прошепотів Роланд письменникові на вухо, подряпане, заквацяне брудом. — Прямо над тобою! Довкола тебе! Невже ти не відчуваєш? Очі повилазили?

— Так, — сказав Кінг. — Тепер бачу.

— Еге ж, він завжди був над тобою. Ти його не загубив, ти відвернув свої боягузливі очі. Мій друг мусив пожертвувати собою заради того, щоб ти знову його побачив.

Лівою рукою Роланд покопирсався в патронташі й дістав патрон. Попервах пальці не хотіли виконувати свій давній спритний фокус — надто вже сильно вони тремтіли. Заспокоїти їх він зміг, лише нагадавши собі: що довше він це робитиме, то більша ймовірність, що їм завадять чи що Джейк помре, поки він вовтузитиметься з цим людиноподібним нещастям.

Він підвів погляд і побачив, що жінка тримає водія фургона під прицілом його револьвера. Дуже добре. Вона молодець; чому Ґан не передав історію Вежі комусь такому, як вона? Хай там як, а інтуїція його не підвела, коли він вирішив залишити її при собі. Навіть пекельне валування собак і виття шалапута — і ті стихли. Юк злизував бруд і мастило з обличчя Джейка, а Куля й Пістоль у фургоні жерли м’ясо для гамбургера, і тепер уже хазяїн їм не заважав.

Роланд повернувся до Кінга, і патрон упевнено затанцював свій давно знайомий танець у його пальцях. Кінг майже одразу поринув у транс, як це буває з людьми, яких уже гіпнотизували. Його очі були розплющені, та тепер дивились не на стрільця, а крізь нього, кудись у далечінь.

Роландове серце волало, щоб він якнайшвидше з усім цим впорався, але розум радив не квапитись. Ти не повинен халтурити. Якщо не хочеш звести Джейкову жертву нанівець.

Жінка не зводила з нього погляду, дивився крізь відчинені дверцята фургона і водій. Сей Тасенбаум опиралася, Роланд це бачив, але Браян Сміт уже пішов слідом за Кінгом у країну снів. Стрільця це не надто здивувало. Якщо цей тип бодай трохи усвідомлював, що тут накоїв, то він мусив хапатися за будь-яку можливість утечі. Нехай навіть тимчасову.

150