Темна вежа. Темна вежа VII - Страница 103

103

Роланд зиркнув на нього, потім сягнув рукою в кишеню і витяг кисета з тютюном.

— Почуваюся старим і повним попелу, як ти, напевно, знаєш. Куритимеш?

Джейк повагався, та потім кивнув.

— Цигарка буде коротка, — попередив Роланд. — У кошелі, який, на щастя, повернувся до мене, є чимало корисного, але тютюну небагато.

— Збережи для себе, якщо хочеш.

Роланд усміхнувся.

— Чоловік, не спроможний поділитися своєю звичкою, має од неї відмовитися. — Він розірвав навпіл якийсь листок, скрутив пару цигарок, дав одну Джейкові й запалив їх сірником, черкнувши об ніготь. Дим повис у прохолодному нерухомому повітрі Кан Стік-Тете, а потім став повільно здійматися вгору. Цигарка здалася Джейку гарячою, тютюн — міцним і залежаним, але жодного слова скарги не зірвалося з його уст. Бо йому подобалося. Він згадав, скільки разів давав собі слово не курити, як його батько, ніколи в житті не курити, — і отакої, сам започаткував звичку. За згодою, якщо й не зі схваленням, свого нового батька.

Роланд простягнув руку й торкнувся Джейкового лоба… лівої щоки… носа… підборіддя. Від останнього доторку стало трохи боляче.

— Прищі, — сказав стрілець. — Це від тутешнього повітря.

Він також підозрював, що висипка на обличчі в хлопчика пов’язана і зі сплеском негативних емоцій — через смерть панотця, — але говорити про це не став, щоб не засмутити Джейка ще більше.

— А в тебе їх нема, — завважив Джейк. — Шкіра чиста, як у немовляти. Щасливчик.

— Так, прищів нема, — кивнув Роланд і затягнувся цигаркою. Під ними в світанковій імлі лежало село. «Мирне село», — подумав Джейк. Та не так мирним воно здавалося, як просто мертвим. Він роздивився дві фігури, які звідси видавалися трохи більшими за цятки, що розміреною ходою йшли назустріч одна одній. Охоронці-г’юми патрулювали зовнішній периметр огорожі, здогадався Джейк. На якусь коротку мить вони злилися в одну цятку, і хлопчик навіть уявив собі їхню розмову, а потім знову розділилися. — Чиряки мене обминули, але стегно болить страшенно. Неначе вночі хтось його розкрив і наповнив товченим склом. Гарячим склом. Але це квіточки порівняно з оцим. — Він торкнувся голови. — Таке враження, що череп луснув.

— Ти справді думаєш, що відчуваєш травми Стівена Кінга?

Замість відповісти словами Роланд склав великий палець і мізинець правої руки в коло і поклав на нього вказівний палець лівої. Той жест означав: я кажу тобі правду.

— Паскудно, — сказав Джейк. — І йому, і тобі.

— Може, так, а може, й ні. Ти сам подумай, Джейку, добре подумай. Відчувати біль можуть лише живі. Те, що я зараз переживаю, може означати, що Кінг не загине одразу. А отже, його легше буде врятувати.

Джейк подумав, що це може означати, що Кінг якийсь час пролежить на узбіччі в напівсвідомій агонії, а тоді помре, але йому не хотілося це казати. Нехай Роланд тішиться надією. Але було ще дещо, і це тривожило Джейка набагато більше, не давало йому спокою.

— Роланде, я можу поговорити з тобою дан-дін?

Стрілець кивнув.

— Якщо бажаєш.

Джейк зібрав докупи всю свою мужність.

— Чому ти зараз такий сердитий? Нащо ти сердишся? Чи на кого? — Він помовчав. — Не на мене?

Роландові брови поповзли вгору, і він розреготався.

— Не на тебе, Джейку. Анітрохи. Та ніколи в житті.

На радощах Джейк зашарівся.

— Вічно забуваю, який ти сильний у доторку. З тебе вийшов би чудовий Руйнач.

То була не відповідь, але Джейк вирішив не загострювати на цьому уваги. А від думки про те, щоб самому стати Руйначем, мало не здригнувся.

— А хіба ти сам не знаєш? — спитав Роланд. — Якщо вже ти зрозумів, що я, як сказав би Едді, злий як чорт, то хіба тобі так важко дізнатися причину?

— Я міг би, але то було б неввічливо. — То була правда, але не вся. Джейк невиразно пам’ятав біблійну історію про те, як Ной напився на ковчезі, поки перечікував із синами потоп. Один із синів прийшов і побачив, що його старий спить п’яний на ліжку, і насміявся з нього. За це Бог його прокляв. Зазирати в Роландові думки було, звісно, не те саме, що дивитися і реготати з нього п’яного, але майже.

— Ти хороший хлопець, — сказав Роланд. — Хороший і добрий. — Попри відсторонений стрільців тон, Джейк мало не помер від щастя. Аж раптом десь позаду них, угорі, прозвучало лунке КЛАЦ! і враз на Девар-Тої полилося сяйво спецефектового сонця. А за мить до них долинули слабкі звуки музики: «Гей, Джуд» в обробці для ліфтів і супермаркетів. Унизу настав час прокидатися і співати. Для Руйначів починався новий день. Хоча, як здогадувався Джейк, навіть уночі руйнування там не припинялося ні на мить.

— Пограймо з тобою в гру, — запропонував Роланд. — Ти спробуєш залізти до мене в голову і дізнатися, на кого я серджуся. А я, своєю чергою, спробую тобі завадити.

Джейк трохи змінив позу.

— Роланде, по-моєму, ця гра не така вже й весела.

— А я б усе одно зіграв проти тебе.

— Ну, якщо тобі так хочеться, то можемо.

Джейк заплющив очі й викликав у пам’яті змучене поросле щетиною обличчя Роланда. Його блискучі сині очі. Між тих очей, трохи вище, він уявив двері — маленькі, з латунною ручкою, — і спробував їх відчинити. Спершу ручка навіть трохи повернулася, але потім застигла. Джейк натиснув сильніше. І знову ручка почалася повертатися, та завмерла. Джейк розплющив очі й побачив, що на лобі в Роланда проступили дрібні краплі поту.

— Це тупо. В тебе лише сильніше розболиться голова.

— Про це не думай. Роби все, що можеш.

103